Питання медицини на селі – це питання життя або смерті, без перебільшення.
Проблема гостра навіть для міст, великих і малих. А на селах лікування –
як боротьба за виживання.
Згадаймо, не так давно нас було 52 мільйони. Тепер приблизно 45. Упевнено
рухаємось вниз. І соціальні виплати, допомоги та інші кроки держави не дають
цьому ради. Так, на Закарпатті уже є демографічний приріст, особливо у
Підвиноградові та Королеві. Хіба це рішення проблеми?
Якісна медицина має починатися із села, з моменту народження дитини. Пам’ятаю, в рідному Олешнику поряд із хатою батьків був сільський “роддом”. Охайно, чисто, металічні ліжечка, жіночки в білих халатах, молоді мами з грудними дітками… Може, це і не пологовий будинок у сучасному розумінні, але спогади приємні. Це були залишки системи охорони здоров’я від часів, коли Олешник ще був Еґрешом.
Безплатна медицина – як сир у мишоловці. Але і подвійної оплати не повинно бути: плати у касу і лікарю в кишеню. Держава усім громадянам має гарантувати мінімальний пакет медпослуг. Із центрального бюджету має бути передбачено, нехай 1000 гривень на рік для кожної людини. У кожного має бути особистий рахунок від Міністерства охорони здоров’я за накопичувальним принципом: ведеш з доровий спосіб життя – виплати щороку додаються, на них дораховуються відсотки. Вітдак можна згодом дозволити собі оздоровленя у санаторії або ж мати пристойну суму у разі потртеби серйозного лікуваня. Інше – за гроші: або через механізм страхування, або оплата по факту необхідності.
Окремо хочу сказати про виплати при народженні дитини. Сьогодні це різні суми на першу, другу, третю дитину. Механізм дієвий, але, як на мене, його варто вдосконалити. Пригадую цікаву статистику із одного з науково-популярного журналів. У середньому, витрати сім’ї на народження та виховання першої дитини становлять 20 тисяч USD. 18000 доларів піде на другу дитину і 15 тисяч – на третю.
Логіка зрозуміла. І важливо, що варіант “більше 3-ох дітей” медиками не розглядався – збільшуються ризики. Отже, по-перше, потрібно змінити шкалу: перша дитина – 100 тисяч гривень, друга – 75 тисяч, третя – 50. По-друге, половину суми треба давати батькам протягом першого року первістка. І, важливо, не готівкою, а послугами та товарами першої необхідності для дитини. Друга частина суми видається дитині у 16 років – разом із паспортом та відсотками, що “накапали” з цієї суми за півтора десятиліття.
А як навести лад з медициною на селі? Ви ж погодитесь, що сільські амбулаторії, або ФАПи, як іх модно тепер називати, сьогодні надто бідні. І поки вони фінансуються із місцевого бюджету, а 80% консолідованого податку платять в Київ, на рішення проблеми сподіватись не варто. Мені подобається дуже просте правило “трьох частин”: 1/3 податків платиться у центральний бюджет, а 2/3 залишаються на місцях. Якщо задіємо цю схему, ви побачите, як усе зміниться.
Лікар, як і вчитель, має бути державним службовцем. Адже служить народу, з якого складається держава. Сільський “доктор Хауз” не повинен виживати за рахунок помідорів і капусти. Добробут, рівень життя медика має забезпечувати держава через високу заробітну плату та достойну пенсію.
А поки що маємо те, що маємо. А точніше, те, що заслуговуємо, бо влада з одного боку, а люди – з іншого. Так не можна, бо це не життя, а боротьба за виживання! Тому добре думаймо, за кого голосувати. Змінімо владу – вибираймо нормальних людей!
РОСПОПА Ярослав, с. Олешник
